Відомі історичні постаті
Іванюков Іван Іванович Російський історик, економіст і публіцист. Народився в м. Старокостянтинові 1850 р. в дворянській сім'ї.
Після закінчення Петербурзького університету займає професорську кафедру у Варшавському університеті, Петровській сільськогосподарській станції /Москва/ і Петербурзькому політехнікумі.
Один із перших в Росії ввів у свої курси матеріали з економічної історії.
З кінця 60-х рр. співробітничає з журналом «Отечественные записки». Його статті: «Забезпечення селян землею», «Розвиток кустарних промислів у Росії» тощо. В 1880-1881 рр. опублікував в «Отечественных записках» серію статей, які були покладені в основу його книги «Падение крепостного права в России» /вийшла в 1882 р./. З 80-х р.р. співробітничає в журналі «Русское багатство»; 90-х рр. - в газеті «Русские ведомости» та журналі «Весник Европы».
Авраам ГОЛЬДФАДЕН. Народився 13 липня 1840 року в м. Старокостянтинові. Закінчив міську школу, а потім навчався в рабинському училищі в Житомирі. Чудове знання єврейської граматики та Тори дало йому можливість заробляти на хліб викладанням у школах Одеси, Сімферополя. Паралельно з цим Авраам Гольдфаден пише поезії, а потім і п'єси про життя простих євреїв. Але постановка його творів можлива була лише у приватних любительських театрах. І Гольдфаден такий театр засновує - перший єврейський театр в Україні. В пошуках кращих умов для діяльності в 1876 р. драматург виїздить до м. Ясси і організовує там першу професійну трупу. А в 1878 р. переїздить до Одеси, де отримує широке визнання. Його приклад починають наслідувати в усій Україні. Але царський уряд переслідував Гольдфадена - і він у 1883 р. переїжджає до Варшави, а потім довгі 20 емігрантських років у Європі та США шукає визнання.
В 1903 р. Авраам Гольдфаден і у Нью-Йорку, залишивши найбільший свій скарб нащадкам - чудові добірки поезій та майже 60 п'єс.
КСАВЕРІЙ ГІЖИЦЬКИЙ Народився в Сковородках. Польський письменник.
ЮЗЕФ ГЖЕГОЖ ХЛОПІЦЬКИЙ 4.Ш.1771.-30.ХІ.1854/ Народився в с. Капустин. Приймав участь у війні 1792 р. /учасник битви під Зеленцями в чині хорунжого/, також учасник визвольного повстання 1794 р.
18 травня 1814 р. російський цар Олександр призначає Хлопіцького в чині генерала дивізії командувати 1-ю дивізією піхоти польських військ. Але в лютому 1817 р. під час ревізії на Саському плацу у Варшаві, Хлопіцький різко перечить великому князеві Костянтинові, чим і заслуговує в поляків оцінку як чин чести, як опозицію поляків до російської влади. Опісля чого змушений піти у відставку.
Під час вибуху листопадового повстання 1830 р. Адміністрацією Рада призначає Хлопіцького командуючим повстанськими військами столиці. І 5 грудня 1830 р. він оголошує себе диктатором до часу зібрання Сейму. З проголошенням Сейму іде у відставку, але коли російські війська переходять Буг, фактично обіймає керівництво опором. На полі брані він стає дійсно генералом, а в бою під Горохувом відзначився і був високо нагороджений. Опісля поранення виїздить до Кракова, не беручи ніякої участі в політичному житті Польщі.
СЕВЕРИН БУКАР /1773-1853/ Народився в с. Ілляшівка. Мемуарист, син Адама Букара. Здобув освіту у Варшавському корпусі кадетів; учасник військових подій 1792 р. проти Росії під проводом Т.Костюшко /в битві під Зеленцями/.
ТЕОФІЛ БУКАР /1817-1847/ Народився в с. Ілляшівка, вихованець Кременецького ліцею, письменник, поет, перекладач, збирач українських народних пісень. Писав критичні статті і надсилав до «Петербургского еженедельника». Юзеф Крашевський писав про нього: «Головою він у небі, а ногами на землі».
ІВАН СКОЛЬМОРОВСЬКИЙ Народився в м. Старокостянтинові. Російський письменник і публіцист. Приятелював з О. Пушкіним.
МИКОЛАЙ ПРУС-ВЕНЦКОВСЬКИЙ /1.1.1890 – 30.1. 1961/ Польський генерал. Народився в м. Старокостянтинові. Учасник оборонної війни Польщі 1939 р. В період окупації командує партизанським з’єднанням, що діяло в районі Отвоцька. Опісля війни служив у Війську Польському генерал дивізії.
ОСВАЛЬД БУРГАРДТ /ЮРІЙ КЛЕН/
/1891-1947/
Український поет і літературознавець німецького походження. Народився у с. Сербинівка.
Закінчивши з золотою медаллю Першу київську гімназію в 1911 р., Освальд того ж року перейшов до Київського університету, де студіював англійську, германську і слов'янську філологію, загальну історію літератури.
Уже на студентській лаві, близько 1913 р., він написав свою першу наукову працю «Новые горизонти исследования поэтического стиля», що була під впливом книжки професора марбурського університету Ельстера "Засади етики".
В 1914 р. Бургардт, через німецьке походження, був висланий в Архангельську губернію, де пробув чотири роки і повернувся до Києва. У Києві приєднався до неокласиків, дав багато перекладів з німецької, французської й англійської мов віршами і прозою (оригінальні поезії з 1928 р.).
У час голоду й руїни Києва, з осені 1920 р., він разом з Миколою Зеровим, працює викладачем у недалекій від Києва Борушівці.
З 1931 р. виїздить до Німеччини (Мюнхен), де викладає слов'янські літератури в різних університетах (найдовше в Мюнстері), розгорнувши водночас широку літературну діяльність як поет, перекладач, літературний критик.
Як один з видатних співпрацівників «Вісника» Д. Донцова, мав великий вплив на українську поезію на Західно-Українських землях і на еміграції, особливо на націоналістичну.
Друга світова війна принесла новий крутий злам у житті Клена-Бургардта, - його мобілізовано в німецьку армію, з якою він 1942-1943 рр. проходить майже всю Україну. Бувши в останній ролі перекладача на посилках, він мав відвагу вступати в суперечки з грубим німецьким начальством, захищаючи ту чи іншу жертву окупантів. Жахливий досвід в окупованій німцями Україні долучився до попереднього досвіду більшовицької окупації і незабаром став живим матеріалом до третьої частини Попелу імперії".
Допомогла йому врятуватися його хвороба, завдяки якій здійснилась мрія - вирватись з німецького війська: потрапляє до шпиталю в Граці, а потім у Шварцвальд.
В 1943 р. уже лектор Празького університету, опісля професор слов’янської філології, а також професор УВУ в Празі. У квітні 1945 р. фронт пересунув Бургардта з родиною в село Австрії Льойташ.
Влітку 1946 р. викладає слов'янську філологію в Інсбруцькому університеті. По війні першим з'явився на сторінках еміграційних часописів, на естрадах літературних вечорів по таборах, в імпровізованих класних кімнатах еміграційних шкіл і курсів, у залах літературних і наукових конференцій. Навесні 1947 р. друкуються його ессе "Думки на дозвіллі', в редагованих Волиняком «Останніх новинах» (Зальцбург). Стає на чолі п’ятичленної редакції /1947/ журналу Літаври".
Осінь 1947 р. застала його в жахливо убогій, не до осені одежині в літературних і наукових мандрах по Баварії - Мінгенвальд, Мюнхен, Ренесбург, Авсбург... Наприкінці жовтня Бургардт простудився і захворів, а 30 жовтня 1947 р. помер в Авсбурзі.
Головні його твори: поема «Прокляті роки» (1937), збірка лірики «Каравели»(1943), історіософічна епопея «Попіл імперії» (вид. 1957), новели «Акація», «Яблука», «Архангел Рафаіл»; спільно з Л.Мосендзом збірка гротесків і пародій під псевдомімом Порфирія Горотака «Дияволічні параболи» (1947).
КСАВЕРІЙ ПРУШИНСЬКИЙ /4.11.1907-1950/
Польський письменник, публіцист, дипломат. Народився в с. Волиця-Керекешина Старокостянтинівського району. Навчався в Житомирській гімназії та Ягелонському університеті. Автор повісті «Шлях вів через Нарвік» /1941/, збірника «Тринадцять оповідань» /1946/, «Ятаган з Месхеду» /1948/, описує Старокостянтинівщину в книгах «На Чорному шляху» , «Волинь».
Належав до найвидатніших представників польського репортажу. Як дипломат працював у США на посаді правничого радника польського посольства у Вашингтоні, а також пресовим радником при ООН і членом ООН у справах Палестини.
Останній раз Ксаверій відвідує свою родинну Волицю-Керекешину на переломі 1923-1934 рр., під час перебування практики в посольському консуляті у Києві. Зустрічався із своїм товаришем дитинства і селянами, які працювали в помісті батька.
Працює кореспондентом польських газет у Палестині, Франції, Іспанії (під час громадянської війни), Німеччині, Чехії, Словакії, Югославії, Греції, Данії.
Учасник Другої світової війни - воював у Норвегії, Франції. З вересня 1941 р. перебуває в Радянському Союзі як пресовий аташе польського посольства. В 1950 р. Прушинський загинув в автомобільній катастрофі, їдучи на свій шлюб з письменницею Юлією Гартвіг. Похований у Кракові. Полишив трьох дітей: Олександра /1934 р.н./, Станіслава /1935 р.н./ і Марію /1940 р.н./.
Герої Соціалістичної праці
Русіна Ніна Олександрівна народилася 20 березня 1925 року. В 1941 році закінчила школу № 3, по війні працювала в ланці на буряках, трактористкою. З 1957 року по 1966 рік працювала дояркою в колгоспі, за досягненні успіхи в роботі отримала орден Леніна. З 1967 року по 1983 рік працювала завідуючою свиноферми колгоспу ім. Жданова. Герой Соціалістичної Праці – з 1971 року.
Герої Радянського Союзу
БАБАК ПЕТРО КОРНІЙОВИЧ /06.09.1914 /
Народився в с. Костянець Старокостянтинівського району. Учасник радянсько–фінляндської війни 1939-1940рр., учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 р. В ніч на 1.08.1944 р. 479-й стрілецький полк (149-а стр.дивізія, 3-я гв. армія, I-й Український фронт) під командуванням підполковника Бабака П. К. форсував р.Вісла в районі Дембно (Польща),захопив плацдарм, що забезпечило переправу частин дивізії. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 23.09.1944 року.
ВАРЧУК МИКОЛА ІЗОТОВИЧ /1912-21.09.1943/
Народився в с. Стецьки Старокостянтинівського району. Учасник боїв з японськими мілітаристами біля озера Хасан у 1938р. Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Командир 737-го винищувального авіаполку (291-а штурмова авіа дивізія, 2-а повітряна армія) майор Варчук М. І. до липня 1943 року здійснив 279 успішних бойових вильотів, збив особисто 8 ворожих літаків та 9 в групі. Загинув під час виконання бойового завдання 21.09.1943 р. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 28.09.1943р.
КОЛЕССО БОРИС АДОЛЬФОВИЧ /1907-12.03.1940/ Народився в м. Старокостянтинові Хмельницької області. Учасник радянсько-фінляндської війни 1939-1940рр., командир танкової роти. Старший лейтенант Колесо разом з екіпажем у лютому 1940 року знищив групу ворожих солдат, в тому числі снайпера. Важко поранений, він зумів відвести машину в сховище і тим врятував екіпаж, 14 лютого в бою знищив протитанкову гармату і протягом 6 годин підтримував вогнем стрілецькі підрозділи. 19 лютого проник у тил ворога і завдав йому значних втрат в живій силі і техніці. Загинув в бою 12 березня 1940 року. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 21.03.1940.
ПРОКОП’ЮК МИКОЛА АРХИПОВИЧ /07.06.1902-11.06.1975/
Народився в с. Самчики Старокостянтинівського району. Учасник громадянської війни, війни в Іспанії. В серпні 1942 року закинутий в тил ворога на чолі групи «Мисливець», на базі якої було створено партизанське з’єднання під його командуванням. З’єднання виконувало спец. завдання на території України, Польщі, Чехословаччини. Наприкінці вересня 1944 року з’єднання захопило Руський перевал в Східних Карпатах та утримував його до підходу військ 4-го Українського фронту. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 05.11.1944р.
ШАХНОВИЧ МОЙСЕЙ ДАВИДОВИЧ /15.05.1918-19.10.1982/
Народився в м. Старокостянтинові Хмельницької області. Учасник Великої Вітчизняної війни листопада 1941 року. Батарея 321 арт. полку (51-а армія, Південний фронт) під командуванням капітана Шахновича М. Д. знищила 2 танка,4 автомашини, багато іншої техніки, відбила ряд контратак ворога і утримала важливу позицію. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 1.11.1943 року.
Лауреат Державної премії СРСР
Козловський Станіслав Іванович народився 12 жовтня 1929 року в с. Волиця-Керекешина. Закінчив Гайворонську шляхову технічну школу. Працював апаратником цукрозаводу ім. Мануїльського в м. Старокостянтинові. За видатні досягнення в праці, значне збільшення виробництва і поліпшення якості товарів народного споживання в 1979 році присуджено Державну премію СРСР.
Лауреати Державних премій УРСР
Ковальчук-Доброчаєва Дарія Микитівна
Народилася 30 березня 1916 р. в с. Хижники Старокостянтинівського району. Доктор біологічних наук, професор, завідуюча ботанічним музеєм АН України м. Київ. Науковий співробітник в галузі історії ботаніки, Лауреат Державної премії УРСР.
Цісарук Ольга Григорівна народилася 26 жовтня 1937 року в с. Красносілка Старокостянтинівського району. З 1957 року працювала в колгоспі «Комунар» с. Сахнівці дояркою, згодом ланковою (1959р.). З 1964 р. - ланкова в комсомольської ланки на вирощувані кукурудзи. За високі врожаї в 1964 році нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. За досягнуті успіхи на посаді оператора відгодівельного комплексу колгоспу «Комунар» с. Сахнівці Старокостянтинівського району в 1978 році присвоєно звання Лауреата Державної премії УРСР. В 1981 році нагороджена орденом Леніна. Делегат ХХVІ з’їзду Компартії України. До виходу на пенсію Цісарук О.Г. працювала в рідному колгоспі.
Лауреати Державних премій України
Григорук Валерій Іванович (18.07.1951)- народився в с. Хижники Старокостянтинівського району. Радіофізик, доктор фізико-математичних наук (2001), Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2001). Закінчив Київський університет (1973), де й працює від 1976: професор, від 2002 р. – зав. кафедрою квантової радіофізики, декан радіофізичного факультету Київського національного університету ім. Т.Шевченка. Дослідив закономірності відновлення просторової і поляризаційної структур випромінювання, яке пройшло багатомодовий волоконний світловод; закономірності корекції хвильового фронту при його обернені на основі нелінійно-оптичних явищ. Встановив характер взаємодії імпульсів (трансформацію їх параметрів) з волоконними світловодами.
Кравчук Василь Остапович. Народився в с. Малі Мацевичі в 1925 року. Заслужений лікар України, лауреат Державної премії України (1983р.) в галузі науки і техніки (цикл робіт «Обоснование, комплексная разработка и внедрение в широкую медицинскую практику методов диагностики, лечения и профилактики заболеваний предстательной железы – простатита, склероза, аденомы.») Зробив біля 500 операцій. Учасник Великої Вітчизняної війни.
Ничитайло
Михайло Юхимович. Заступник директора Інституту хірургії та трансплантології АМН України з наукової роботи, керівник відділу лапароскопічної
хірургії та
холелітіазу, лауреат Державної премії України, доктор медичних наук, професор.
Заслуженого
лікаря України.
Народився 6 лютого 1948 р. в с. Капустин Старокостянтинівського району
Хмельницької обл. У 1972 р. з відзнакою закінчив Київський медичний
інститут ім. О.О.Богомольця, після закінчення якого працював лікарем-хірургом у
Житомирі.
Згодом навчався в ординатурі та
аспірантурі Київського інституту клінічної
та експериментальної хірургії МОЗ України
(нині - Національного інституту хірургії та трансплантології ім.
О.О.Шалімова НАМНУ). Вся подальша наукова і практична діяльність Михайла
Юхимовича пов'язана з цим інститутом і кафедрою торакоабдомінальної та судинної
хірургії (сьогодні кафедра хірургії і трансплантології) Національної медичної
академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика, яка функціонує на базі інституту,
і де він послідовно обіймав посади асистента, доцента, професора.
В 1987 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Хірургічне лікування
високих рубцевих стриктур жовчних протоків»
В 1996 році захистив докторську дисертацію на тему «Лікування і
профілактика ускладнень в реконструктивній хірургії жовчних протоків»
З
1999 р. очолив відділ лапароскопічної хірургії і холелітіазу Інституту хірургії
та трансплантології АМН України, який було засновано в 1997 році. У відділі
вперше в Україні була виконана лапароскопічна
операція – видалення жовчного міхура. На сьогодні хірургами
відділу виконано близько 30 000 подібних операцій. Тут бере початок вся
лапароскопічна хірургія країни.
В 2001 році був призначений професором кафедри
хірургії і трансплантології Національної медичної академії післядипломної
освіти ім.П.Л.Шупика
З 2002 р. по
теперішній час (Лютий 2015р.) обіймає посаду заступника директора Інституту
хірургії та трансплантології АМН України з наукової роботи.
В 2003 році призначений на посаду
заступника директора інституту з наукової роботи.
В 2004 році Лауреат Державної премії України.
В 2008 році отримав звання Заслуженого лікаря України
М.Ю.Ничитайло - один із провідних спеціалістів у
галузі хірургії печінки, жовчних шляхів і підшлункової залози, піонер та
поборник лапароскопічної хірургії в
Україні. Упродовж багатьох років виконує складні оперативні втручання
при захворюваннях органів гепатопанкреатобіліарної зони.
М.Ю.Ничитайло - почесний член Всесвітнього товариства хірургів, член
Європейського та Всесвітнього товариств гепатобіліарних та лапароскопічних
хірургів, почесний член хірургічних товариств Росії, Молдови, Узбекистану.
Віце-президент товариства лапароскопічних хірургів України. Оригінальні
розробки оперативних втручань при рубцевих стриктурах жовчних протоків,
гострому та хронічному панкреатиті, пілородуоденальних пухлинах, селезінці
одержали світове визнання.
М.Ю.Ничитайло є автором 72 наукових праць, присвячених різним аспектам
хірургії, у т.ч. 12 монографій, 3 підручника, 42 авторських свідоцтв і патентів
на винаходи.
За його участю розроблені програми навчання з циклів лапароскопічної,
гепатобіліарної хірургії, хірургічної гастроентерології. За розробку та
впровадження в клінічну практику хірургічних методів електрозварювання живих,
м’яких тканин у 2004 р. був удостоєний звання Лауреата Державної премії
України.
Основні монографії:
«Хірургія печінки та жовчовивідних шляхів», «Хірургія підшлункової
залози», «Гострий панкреатит та його ускладнення», «Відео ендоскопічні операції
в хірургії та гінекології», «Мінімальноінвазивна хірургія жовчних протоків»,
«Пошкодження жовчних протоків при
холецистектомії та їх наслідки», та підручники «Шпитальна хірургія»,
«Невідкладна хірургія», «Клінічна хірургія», стали настільними книгами
хірургів, лікарів-інтернів і студентів старших курсів медичних інститутів.
(Література: 1. Сайт Національного інституту хірургії та
трансплантології ім. О.О.Шалімова НАМНУ; 2. Паспорт територіальної громади Капустинської
сільської ради
Старокостянтинівського району).
Науковий співробітник іст.-край. музею Старокостянтинівської РДА – Проказюк
Т.О.
Лауреати Національної (державної) премії
ім. Т. Г. Шевченка
Микола Кіндратович Кондратюк (5 травня 1931, Старокостянтинів—2006) — український співак, педагог. Професор (1979). Академік Міжнародної педагогічної академії (2001). Народний артист СРСР (1978). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1972). Кавалер Президентської нагороди — ордена "За заслуги" (2001). Лауреат Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Відні (1959, Золота медаль). Лауреат Великої Золотої медалі Яна Амоса Каменського.
Біографія:
Народився 5 травня 1931 р. в м. Старокостянтинові Хмельницької області. Навчався в Київській консерваторії (1953-58 рр.) у класі проф. О.Гродзинського. Стажувався в Міланському театрі "Ла Скала" (Італія) (1962—63 рр.) у маестро Е. П'яцца та Дж. Барра.
У 1959-66 рр. — соліст (драматичний баритон) Київського театру опери та балету.
У 1957-59 рр. — соліст Державного народного хору ім. Г.Верьовки, в 1966-74 рр. — Укрконцерту і Київської філармонії.
У 1973-74 рр. — Голова правління Музичного товариства України.
В 1974-83 рр. — ректор Київської консерваторії, 1972-83 рр. — завідувач кафедри оперної підготовки. З 1994 р. — завідувач кафедри сольного співу.
Творчість:
Коронні оперні партії: Остап, Граф ді Луна, Фігаро, Яго, Максим ("Тарас Бульба" М.Лисенка, "Трубадур" Дж. Верді, "Севільський цирульник" Дж. Россіні, "Отелло" Дж. Верді, "Арсенал" Г.Майбороди).
Гастролював на концертних та оперних сценах світу — в Південній Америці, США, Канаді, Австралії, Західній Європі, загалом у 40 країнах. Записувався на радіо, грамплатівки, телебаченні. Знімався в музичних і художніх фільмах. Виступає в періодичній пресі.
М.Кондратюк — співак та педагог, продовжувач вокально-педагогічної лінії від італійських maestro: Е.Гандольфі, в якого свого часу навчався О.Гродзинський, а також педагогів "Ла Скала" Е.П'яцца та Дж. Барра. їхні вокально-педагогічні принципи М.Кондратюк, як завідувач кафедрою, прищеплював педагогам кафедри сольного співу.
Політичні, державні, релігійні, військові діячі
Ботін Михайло Полікарпович
Народився в м. Старокостянтинові. Вчений, доктор військових наук, професор, генерал. Учасник радянсько-фінляндської війни, другої світової війни. В 1954 році закінчив академію Генерального штабу. Доктор історичних наук, професор академії Генерального штабу.
Миколам Прус-Венцковський (1.01.1890 – 30.01.1961)
Народився в м. Старокостянтинові. Польський генерал. Учасник оборонної війни Польщі 1939 року. В період окупації командує партизанським зєднанням, що діяло в районі Отвоцька. Після війни служив у Польському війську, генерал девізії.
Зуць Микола Іванович
Поручик 45-го піхотного полку. Автор праці «Описание города Старокостантинова от начала основания до наших дней (1561-1884 гг.)»
Володимир Володарський (1891-1918, Петроград - 20 червня 1918 р.) — партійний діяч, (справжнє прізвище, ім’я — Гольдштейн Мойсей Маркович) народився в с. Остропіль Волинської губернії (нині Хмельницька область) в сім’ї бідного ремісника.
1913 року емігрував до США. У травні 1917 року Володарський повернувся з еміграції в Петроград із іншими революціонерами — Мойсеєм Урицьким, Вацлавом Воровським і Львом Троцьким.
Володарський — делегат VI з’їзду РСДРП (б) (26 липня (8 серпня) — 3 (16) серпня 1917), а у вересні 1917 року його обирають у Президію Петроградської Ради робочих і солдатських депутатів, членом ЦВК першого скликання. Володарський був активним учасником Жовтневого озброєного повстання. У 1918р., після Жовтневої революції, Володарський був призначений комісаром у справах преси, пропаганди і агітації в першому уряді більшовиків, член президії ВЦВК. Убитий есером-терористом.
Василишин Андрій Володимирович
Народився 24 квітня 1933р. у с. Веснянка Старокостянтинівського району. 3 1957р.— в органах внутрішніх справ на різних посадах. 1966 року закінчив Київський державний університет ім. Шевченка. У 1990 - 1994 роках — міністр внутрішніх справ. Генерал МВС України, голова Всеукраїнського благодійного фонду «Україна».
Шевченко Валентин Павлович народився 15.11.1943 р. (с. Левківка, Старокостянтинівський р-н, Хмельницької обл.). Освіта Ленінградський державний університет, юридичний факультет (1976), юрист, "Правознавство".
Генерал, голова військового суду Центрального регіону.
Малюк Іван Карпович народився в 1920 році в с. Ладиги Старокостянтинівського району. Кавалер 3-х Орденів Слави. Орден Слави ІІІ
ступеня (5.09.1944 р.), Орден Слави ІІ ступеня (5.11.1944 р.), Орден Слави І ступеня (15.05.1946 р.). Фронтове життя розпочав з 12.03.1944 року, яке тривало до Дня Перемоги в складі 520 стрілецького полку 167 стрілецької дивізії командиром відділенням автоматики. Після війни працював у місцевому колгоспі ім.. Щорса. Трагічно загинув у 1956 році.
Жук Володимир Васильович народився 5 вересня 1947 року в м. Старокостянтинові.
У 1969-1973 рр. – студент Харківського юридичного інституту, після якого працює старшим слідчим прокуратури м. Хмельницького.
У 1975-2005 рр. служив в органах Держбезпеки України.
У 2001-2005 роках був відряджений до Адміністрації Президента України на посаду заступника уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю СБУ.
Нагороджений медалями та відомчими відзнаками СБУ.
У 1978 році нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
З 1988 року – Заслужений юрист України.
З 2005 року – у відставці з органів СБУ, перебуває на державній службі на посаді заступника начальника Управління міграційної служби м. Києва.
Заслужені працівники різних галузей народного господарства
Смолінчук Олексій Ларіонович
Народився 1923 року в с. Новоселиця. Доктор історичних наук, професор. Заслужений працівник культури України, автор ряду наукових праць.
Бугера Валентина Миколаївна народилася в 1954 р. в с. Будьоновка Двурічанського району Харківської області. У 1972 р. закінчила Старокостянтинівську середню школу №1. Навчалася в Кам’янець-Подільському культосвітньому училищі, Київському інституті культури.
Трудову діяльність розпочала 1975 року в Красилівському відділі культури. З 1983 року завідуюча методичним центром Старокостянтинівського будинку культури. У 1991 році призначена начальником відділу культури Старокостянтинівської державної адміністрації, 2003 року – директором Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтв України «Поділля». З вересня 2004 по травень 2005 року працювала заступником голови Старокостянтинівської районної державної адміністрації.
Удостоєна звання «Заслужений працівник культури України», лауреат обласної премії ім. П. Фараонова (1996 р, медаллю Міністерства культури «За досягнення в розвитку мистецтва» 2003 р.
Підготувала і видала ряд репертуарних збірників місцевих поетів, композиторів, сценаристів Хмельниччини. Є аматором творчих проектів, Всеукраїнських фестивалів, конкурсів, свят.
За період роботи в галузі покращилась матеріально-технічна база, збудовано і введено в дію 5 нових будинків культури.
З 2006 і на даний час є заступником начальника управління пенсійного фонду в Старокостянтинівському районі.
Горбачов Микола Васильович народився 15 лютого 1947 р. в с. Гребенинка Старокостянтинівського району. Директор музичної школи м. Старокостянтинова, заслужений працівник культури України.
Закінчив музичну школу по класу баяна. Після 9 класу поступив в Хмельницьке музичне училище. За направленням працював викладачем ДМШ м. Старокостянтинова. Згодом закінчив Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. В 1979 Миколу Васильовича було призначено директором ДМШ. Чимала його заслуга в розвитку музичної культури і просвіти, мистецького життя міста і району. В 2003 році присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».
Ножка Володимир Іванович народився 23 червня 1947 року в місті Старокостянтинові. Середню освіту здобував у восьмирічній школі № 5 та в СШ
№ 2.
Являвся першим випускником Старокостянтинівської музичної школи по класу баяна. В 1966 році був призваний до лав Радянської армії.
Спеціальну музичну освіту здобув у Дубнівському училищі культури.
Володимир Іванович був великим активістом і ентузіастом культурно-освітньої роботи, надавав практичну та методичну допомогу колективам художньої самодіяльності. Своєю наполегливою працею зумів створити фольклорний ансамбль на базі Пашковецького будинку культури Старокостянтинівського району і з 1970 року був його незмінним керівником.
Завдяки своєму таланту домігся того, що ансамблю «Дзвіночок» в 1989 році присвоєно звання «Народний».
За вагомий внесок у розвиток української культури та мистецтв, творчі здобутки і високий професіоналізм Ножці В. І. згідно Указу Президента України №248 від 20 березня 2003року присвоєно звання «Заслужений працівник культури України».
Вій нагороджений Почесними грамотами Міністерства культури і мистецтв України (2002 р., 2003 р.). Є лауреатом обласної премії імені К. Широцького(2002р.), Почесною грамотою Міністерства культури Дагестану(1991р.), Почесною грамотою ВДНГ України(1989р.), Почесними грамотами Хмельницького обласного управління культури (1987, 1990, 1991, 1992, 1995, 2001, 2002, 2003 рр.) та іншими.
Колектив «Дзвіночок» під керівництвом Володимира Ножки неодноразовий лауреат і переможець міжнародних, всеукраїнських, обласних, районних оглядів-конкурсів народної творчості.
Подільські звичаї, пісні колектив представляв за кордоном: Болгарії, Німеччині, Кіпрі, Ізраїлі, Дагестані, Роси.
Володимир Іванович був талановитим керівником, композитором, аранжувальником українських народних та подільських пісень, які він записував від жителів Хмельниччини. Десять таких пісень записані до архівного фонду Українського радіо.
Ножка В. І. був дуже здібним, трудолюбивим, чесним, великим патріотом свого краю.
18 січня 2004 р. у великому розцвіті сил і енергії у віці 56 років раптово помер.
Рішенням 11 сесії від 23 липня 2004року ансамбль «Дзвіночок» набув статусу Муніципальний фольклорний ансамбль ім. Володимира Ножки.
Рішенням 25 сесії міської ради за особистий внесок у розвиток соціально-культурної сфери присвоїли звання Почесний громадянин м. Старокостянтинова - посмертно.
Мех Василь Якович народився 10 квітня 1916 р. в с. Решнівка Старокостянтинівського району. Закінчив Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова. Історик, краєзнавець, учасник Великої Вітчизняної війни, заслужений вчитель України, почесний громадянин м. Старокостянтинова. Має ряд друкованих праць з питань історичного краєзнавства, основні з яких: "Старокостянтинів(історико-краєзнавчий нарис)", "Фольклорні зібрання Старокостянтинівщини(ХVІІІ-ХІХ)", статті з історії краю, визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, з життя і діяльності князів Острозьких та ін.
Корчемний Василь Григорович. Народився 14 листопада 1931 року в с. Киселі Старокостянтинівського району. Член Української Екологічної академії наук, заслужений працівник сільського господарства, член спілки журналістів України. Освіту здобував в Кам’янець-Подільському навчальному комбінаті (1949 р.), Уманському сільськогосподарському інституті, по його закінченню одержав диплом вченого агронома-плодоовочівника. З 1954 року працює в Тернопільській державній сільськогосподарській станції. У 1972 році на околиці містечка Хоростків Тернопільської області В.Г.Корчемним був заснований дендрологічний парк площею 18 га. Як самовідданий художник, він створи цікаві, живописні пейзажі, картини: «Пробудження весни», «Несе Галя воду», «Річка Збруч» і інші, та зібрав різні художні творіння. Автор чисельних творів: «Отчий край», «Моє Поділля», «Зелена перлина Поділля», «Заповідники і парки Надзбруччя», «Світ Подолянина», «П. І. Прокопович», «Киселі – село моє, життя дитинства чарівного», «Поезії» тощо. Живе і працює в м. Хоростові Тернопільської області науковим співробітником Подільської дослідної станції та завідувачем Хоростовського державного дендрологічного парку.
Вчені
Олександр Волошкевич учений, директор Дунайського біосферного заповідника «Дунайські плавні». Народився в м. Старокостянтинові у 1959 році, закінчив місцеву школу №1. Навчався в Одеському університеті на біологічному факультеті і праця в українській Венеції – у Вилковому – були вмотивованими. Там же захистив кандидатську дисертацію. А в 1993 р. працював на посаді директора заповідника «Дунайські плавні». За активної діяльності О.Волошкевича ЮНЕСКО створив тут транскордонний біосферний заповітник «Дельта Дунаю».
В 2005 році нагороджений Грамотою«За живу планету Панда» - Всесвітнього фонду охорони дикої природи, визнаний людиною року в цьому ж році.
Бондарчук Олег Олександрович
Народився в с. Райки Старокостянтинівського району. Доктор історичних наук, спеціаліст в галузі суспільно-політичних відносин. Живе і працює в м. Києві.
Іваннікова Людмила Володимирівна народилася 10 травня 1963 року в с. Губча Старокостянтинівського району. Навчалася в Київському університеті на філологічному факультеті (1982-1988 рр.), 1990-1994 рр. - в аспірантурі у відділі фольклористики інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського АН України, 1996 – кандидат філологічних наук.
Рогов Володимир Михайлович - український вчений гідротехнік, академік Академії інженерних наук України (перший академік Незалежної України), заслужений діяч науки і техніки України, науковий консультант Верховної Ради України з питань екологічної політики, професор Європейського університету, доктор технічних наук, науковий керівник екологічної групи “Потенціал”, що об’єднує ряд приватних, колективних та державних підприємств, які спільно займаються розробкою ноу-хау на рівні світових стандартів у сфері екології, гідрології та хімічних технологій, засновник і генеральний конструктор скандально відомого науково-виробничого об’єднання “Потенціал-Еко” м. Рівне
Народився 4 березня 1944 року в с. Самчики. Український вчений гідротехнік, доктор технічних наук
Хохол Юрій Федорович
Народився 12 жовтня 1925 року в м. Старокостянтинов. Український архітектор, доктор архітектури з 1977 р.
Ничитайло Михайло Юхимович. Народився 8 лютого 1948 року в с. Капустин Старокостянтинівського району. Завідувач відділу лапароскопічної хірургії та холелітіазу Інституту хірургії та трансплантології Академії медичних наук України, доктор медичних наук України, професор.
Народився 8 лютого 1948 р. в с. Капустин Старокостянтинівського району Хмельницької області.
У 1972 р. з відзнакою закінчив Київський медичний інститут ім. О. О. Богомольця, після закінчення якого працював лікарем-хірургом у Житомирі.
Згодом навчався в ординатурі та аспірантурі Київського інституту клінічної та експериментальної хірургії МОЗ України (нині - Інститут хірургії та трансплантології АМН України). Вся подальша наукова і практична діяльність
Михайла Юхимовича пов'язана з цим інститутом і кафедрою торакоабдомінальної та судинної хірургії Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шулика, яка функціонує на базі інституту, і де він послідовно обіймав посади асистента, доцента, професора.
З 1999 р. очолив відділ лапароскопічної хірургії і холелітіазу Інституту хірургії та трансплантології АМН України.
М.Ю. Ничитайло - один із провідних спеціалістів у галузі хірургії печінки, жовчних протоків і підшлункової залози, піонер та поборник лапароскопічної хірургії в Україні. Упродовж багатьох років виконує складні оперативні втручання при захворюваннях органів гепатопанкреатобіліарної зони.
М.Ю. Ничитайло - почесний член Всесвітнього товариства хірургів, член товариств гепатобіліарних та лапароскопічних хірургів Європи, Росії, України. Віце-президент товариства лапароскопічних хірургів України.
М.Ю. Ничитайло є автором 400 наукових праць, присвячених різним аспектам хірургії, у т. ч. 8 монографій. З підручників, 32 авторських свідоцтв і патентів на винаходи.
Основні монографії: "Хирургия печени и желчевыводящих путей", "Хирургия поджелудочной железы", "Острый панкреатит и его осложнения", "Видеоэндоскопические операции в хирургии и гинекологии", а підручники "Шпитальна хірургія", "Невідкладна хірургія", "Клінічна хірургія", написані у співавторстві з А.А. Шалімовим, С.А. Шалімовим та В.Ф. Саєнком, стали настільними книгами хірургів, лікарів-інтернів і студентів старших курсів медичних інститутів.
Михайло Юхимович часто відвідує Хмельниччину, всіляко допомагає землякам.
Журко Олексій Іванович. Народився 24 серпня 1953 року в с. Остропіль. Кандидат історичних наук, доцент, декан факультету довузівської підготовки Хмельницького інституту економіки і підприємництва. Живе і працює в м. Хмельницькому.
Поліщук Григорій Сергійович народився в 1954 році в с. Баглаї Старокостянтинівського району. У 1971 році закінчив середню школу в с. Веснянка. Навчався в Київському медичному училищі та медичному університеті. Працював лікарем в м. Чита. Після повернення в Київ захистив дисертацію. Кандидат медичних наук. На даний час живе в м. Київ, працює в інституті отоларингології ім. професора О. М. Коломійченка АМН України завідуючим відділенням темпанопластики.
Байдюк Микола Олександрович народився 30 листопада 1939 року в с. Ємці Старокостянтинівського району. З 15-ти років працював в колгоспі на різних роботах. У 1958-1961 рр. служив у війську на Сахаліні. Потім навчався в ПТУ. 1965-1969 рр. – навчався на історичному факультеті Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. Працював у школі. 1971-1984 рр. працює викладачем, старшим викладачем політекономії Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища. З 1983 року – кандидат економічних наук. З 1984 року – доцент кафедри економічної теорії та бізнесу Подільського державного аграрно-технічного університету.
Григоренко Олександр Петрович. Народився 28.09.1948 р. в с. Сербинівка Старокостянтинівського району - історик. Доктор історичних наук (1995), професор (1997). Закінчив Кам’янець-Подільський педагогічний університет (1973), де й працював у 1979-1989; від 1989 – у Технологічному університеті Поділля (нині хмельницький університет): 1996-98 – завідуючий кафедрою історії держави і права; від 1998 – професор кафедри педагогіки і психології Національної академії Державної Прикордонної служби України (Хмельницький). Вивчає соціально-економічний розвиток українського села у ХХ ст., питання регіонального історичного краєзнавства.
Грищук Іван Трохимович
Народився в с. Губин (Остропільський район). Доктор історичних наук, автор чотирьох монографій, ряду наукових статей.
Терещук Костянтин Іванович
Народився 12.02.1923 року в с. Губин Старокостянтинівського району. Історик-краєзнавець. Учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив історичний факультет Нікопольського педінституту. Учасник Подільської історико-краєзнавчої конференції з історії краю. Опублікував 45 праць.
Баженов Лев Васильович народився 1 січня 1946, м. Старокостянтинів Хмельницької області — український історик, краєзнавець. Син письменника Василя Баженова. Доктор історичних наук (докторська дисертація «Становлення і розвиток історичного краєзнавства Правобережної України (кінець XVIII — перші десятиріччя ХХ століття)» (1996). Професор (1996). Хмельницька обласна премія ім. Ю. Сіцінського (1999). 1968 року закінчив історичний факультет Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам'янець-Подільський національний університет), де й працює від 1969: асистентом, старшим викладачем (1972-1975), доцентом (1975-1996), декан історичного факультету (1975-1993), професор кафедри всесвітньої історії (від 1996), водночас від 1995 – директор Центру досліджень історії Поділля Інституту історії України НАНУ (м. Кам'янець-Подільський). Автор праць з історії краєзнавства, зокрема Волині та Поділля, історії, історіографії України та Польщі 17-20 ст., українсько-польських взаємин. Відповідальний редактор альманаху «Кам’янеччина в контексті історії Поділля»
Баранович Олексій Іванович (10.07.1892 – 03.05.1961)
Народився в м. Старокостянтинові. Український і російський радянський історик, доктор історичних наук, автор багатьох праць з історії України періоду феодалізму. У 1916 році закінчив Петроградський університет. В 20-х роках науковий співробітник в установах АН УРСР. З 1934 р. працював у вузах і науково-дослідних установах Москви.
Письменники (члени Національної спілки)
Микола Захарович Клец. Народився 1949 року в селі Малі Мацевичі на Хмельниччині, де і понині живе. До художнього письма почав вдаватися ще за школярства. З часом почав друкуватися в періодиці.
Зокрема в газетах ”Літературна Україна”, ”Сільські вісті”, ”Зірка”; журналах ”Україна”, ”Жінка”, ”Малятко”, ”Перець”; збірнику ”Хмельниччина літературна”, в інших періодичних часописах. З благословення письменника Броніслава Грищука першу книжечку своїх ліричних замальовок ”Вечірній менестрель” видав 1989 року у ”Веселці”.
Друга книжечка етюдів ”Крила неземні” вийшла 1996 року у Городку. В 2003 році видана збірка ”Розкуті октави”.
З 2004 року Микола Захарович член Національної Спілки письменників України.
В українську художню літературу в особі Микола Клеца увійшов не тільки як талановитий зі своїм самобутнім голосом поет, але й чудовий прозаїк.
Анато́лій Йо́сипович Ненці́нський (20 липня 1944, село Веснянка Старокостянтинівського району Хмельницької області) — український поет, журналіст. Член Національної спілки письменників України (від 1979 року). Заслужений журналіст України (1998).
Закінчив 1961 року Старокостянтинівську середню школу № 6. Працював у 1961—1962 роках завідувачем клубу в селі Красносілка.
Закінчив 1969 року історичний факультет Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам'янець-Подільський національний університет).
Працював у Кам'янці-Подільському відповідальним секретарем міськрайонної газети «Прапор Жовтня», потім у Хмельницькому в редакції обласної газети «Радянське Поділля» (нині «Подільські вісті»): відповідальний секретар, нині — заступник редактора.
6 лютого 1998 року Указом Президента України надано звання «Заслужений журналіст України» — «за заслуги в розвитку української журналістики, високий професіоналізм».
Збірки: «Вірність» (1975), «Передчуття польоту» (1980), «Атакуючий ряд» (1984), «Комаргород» (1992), «Весталка» (1994), «Закон руки» (1997), «Це не ваше тіло!» (2000).
Літературні премії:
Хмельницькі обласні — імені Володимира Булаєнка, імені Микити Годованця, Хмельницька міська — імені Богдана Хмельницького.
Севернюк Тамара Артемівна народилася 26 липня 1940 року в м. Старокостянтинів Хмельницької області. Закінчила філологічний факультет Чернівецького державного університету. Пише українською та російською мовами. Автор книжок "Серце вміє співати", "На ранковій землі", "Срібна папороть", "Поезії", "Милосердие", "Джерельні веретена", "Злам", "Заглянуть в озябнувшее сердце", "Заметіль забуття", "Йорданська ніч", "Дотик безсмертника", "И незачем таиться, и нечего таить", "Зблиски", "Чисте світло" та ін. Лауреат премій імені Д. Загула, імені В. Винниченка. Поетеса, журналіст. Член Спілки письменників України, член Спілки журналістів України.
Радушинська Оксана Петрівна народилась 27 вересня 1979 року у місті Старокостянтинові на Хмельниччині. Навчалась у місцевій ЗОШ №3, середню освіту отримала в ЗОШ №8. Здобула кваліфікацію молодшого спеціаліста зі спеціальності «журналістика» в Київському Укртелерадіоінституті. У 2008 році з відзнакою закінчила інститут соціальних технологій Відкритого Міжнародного університету розвитку людини “Україна” (Хмельницька філія).
Освіта вища. Журналіст.
З 2002 року працювала в редакції Старокостянтинівської міської газети „Новини Поділля” (у 2003-2004 рр. – редактором даного видання). З червня 2004 року і по даний час працює редактором-ведучою радіопрограм ДП „Старокостянтинівська районна телерадіокомпанія”, має серію авторських радіопередач та проектів. З 2006 р. редактор культурологічних програм Хмельницької обласної ТРК «Поділля-Центр», автор-ведуча щотижневої телепередачі «Від усієї душі».
Співпрацює з газетою Хмельницької міської ради „Проскурів”, Інститутом розвитку інтелекту дитини (м. Київ). Автор та ведуча щосуботньої передачі «Родовід», яка виходить в ефірі хмельницького обласного радіомовлення.
За роки творчої діяльності Оксану Радушинську відзначено численними грамотами і подяками різного рівня за діяльність у літературній, культурній, журналістській та соціальній сферах. Неодноразово отримувала нагородні листи від міських голів Старокостянтинова та Хмельницького, голів районної і обласної рад та адміністрацій.
Автор і співавтор сценаріїв низки культурно-мистецьких шоу-заходів та програм. Автор і режисер Старокостянтинівського міського загального молодіжного конкурсу краси, таланту та інтелекту «Панна Весна»; обласного літературного конкурсу-фестивалю молодого автора «Болохівський ЛітФесТ»; співавтор щорічного районного благодійного літературного конкурсу для обдарованих дітей «Напиши листа Святому Миколаю»; обласного дитячого конкурсу літературної творчості «Я і мій завтрашній день».
Лауреатка Першого Всеукраїнського фестивалю творчості дітей та молоді “Повір у себе” у номінації “Літературне мистецтво” (1999 р.).
Володарка почесного титулу “Українська Мадонна”, присвоєного Міжнародним благодійним Фондом Святої Марії (2002 р.).
Тричі номінантка (2001, 2002, 2005 рр.) та тричі переможниця обласної молодіжної мистецької акції “Подільський Оскар” у номінаціях: “Крок до Парнасу” (2003 р.), „Гранослов” (2004 р.) та „Молодіжний медіа-проект року” (2005 р.).
Портрет занесено на обласну Дошку Пошани „Кращі люди області” (2003 р.).
Переможниця літературного конкурсу „Рукомесло-2004”. І-ше місце у номінації ПОЕЗІЯ: „То шлях правдивий. Ти – його предтеча” (2004 р.).
Дипломантка Міжнародного конкурсу кращих творів молодих українських літераторів „Гранослов” (2004 р.).
Лауреатка премії облдержадміністрації „За внесок у суспільно-економічне і культурне життя молоді” (2004 р.).
Лауреатка VI Всеукраїнського творчого конкурсу "Українська Мадонна" у номінації "Софія" (2005 р.).
Переможниця III Студентського фестивалю творчості "Сяйво надій" у номінації "Літературна" (2005 р.).
Лауреатка премії ім. Якова Гальчевського "За подвижництво у державотворенні" до Дня Соборності України (2006 р.).
Переможниця міської молодіжної акції у номінації «Молодіжний шоу-проект» (2006 р).
Лауреатка ІІІ премії міського конкурсу на кращий поетичний твір про місто Хмельницький «Хмельницька щедра осінь» (2006 р.).
Лауреатка премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України у номінації «За творчі досягнення» (2007 р.).
Дипломантка міського конкурсу на кращий поетичний твір про місто Хмельницький «В віршах й піснях славімо наше місто» (2007р.).
Лауреатка ІХ Всеукраїнського творчого конкурсу серед журналістів «Українська Мадонна» в номінації «Віра. Боже, Україну збережи» (2007р.).
Лауреатка премії обласної державної адміністрації «За вагомі досягнення молоді у різних сферах життя» у номінації «За творчі досягнення» (2008 р.).
Портрет занесено на районну Дошку Пошани „Гордість нашого району” (2008 р.).
Переможниця літнього літературного конкурсу від мистецько-літературного Інтернет-порталу «Захід-Схід» (2008 р.) та конкурсу «Різдвяне диво» (2009р.).
Переможниця щорічної міської молодіжної акції у номінації «Молодіжний шоу-проект» (2008 р).
Переможниця конкурсу творів для дітей від Мистецької Сторінки та Інтернет-порталу «Захід-Схід» (2008 р.).
Лауреатка ІІ-го Всеукраїнського конкурсу на кращі твори для дітей молодшого, середнього та старшого шкільного віку «Золотий лелека» у номінації «Старший шкільний вік» (2009 р.).
Переможниця Міжнародного літературного конкурсу «Православна моя Україна!» з нагоди 1020-річниці Хрещення Київської Русі у номінації «Поезія» (2009 р).
Лауреатка Міжнародної літературної україно-німецької премії ім. Олеся Гончара (2009 р).
Фіналістка ІІІ-го Всеукраїнського молодіжного конкурсу «Новітній інтелект України» в номінації «Соціальний проект» (2009р).
Удостоєна почесного титулу «Українська Мадонна десятиліття» за особливі заслуги перед українським народом (2009 р).
Лауреатка Х Всеукраїнського творчого конкурсу серед журналістів «Українська Мадонна» в номінації «Надія. Серце матері» (2009 р).
Лауреатка премії райдержадміністрації до Дня молоді в номінації «Кращий соціальний проект року» (2009 р).
Добірки віршів та прози в різний час і неодноразово публікувалися в журналах: “Жінка”, „Днiпро”, "Дзвін", "Соціальне партнерство", "Малятко", "Капітошка", «Щедрику-Ведрику» в Міжнародному журналі „Склянка Часу / Zeitglas” (Україна-Росія-Німеччина), в газетах: „Проскурів”, „Голос громади”, “Подільські вісті”, “Ровесник”, “Літературна громада”, “Сільські вісті”, “Нова епоха”, “Літературна Україна”, „Літературна газета”, „Луганський край” та ін.
Авторські твори звучать в ефірі радіо “Голос Києва”, «Радіо Слобожанщини», у передачах ХОДТРК “Поділля-Центр”, на національному, обласному та районному радіо, на телеканалі УТ-1. Авторські телепередачі постійно транслюються в ефірі телеканалу УТР (міжнародний – 143 країни світу).
У співавторстві з композиторами створено декілька десятків пісень, які виконують співаки Хмельниччини, Вінниччини, Івано-Франківщини, Чернівеччини. Пісня «Одна сльоза» є в репертуарі Народної артистки України Валентини Степової.
Взяла участь в антологіях сучасної поезії Хмельниччини “Безсоння вишень” (2000 р.), “Осик осінній сон” (2001 р.); в антології сучасної поезії Старокостянтинівщини “Мелодії древнього міста” (де виступила і редактором-упорядником) ( 2001 р.); у збірнику Хмельницької організації Національної Спілки письменників України “Автограф” (2002 р.); у методичних посібниках по ранньому розвитку дитини “Читати раніше, ніж говорити (2001 р.), ”Материнська школа”, “Школа сімейного виховання” (2002 р.) та „Материнська школа. Щоб усі діти були щасливими” (2003 р); у Хмельницькій поетичній антології „Чорний тюльпан” (2002 р.); у I-ІV книгах антології сучасної новелістики та лірики України (м. Канів, 2003-2006 рр.); у художньо-публіцистичному альманасі “Творче Поділля. Ювілей” (2003 р.); у ІІ томі Книги Скорботи України (2004 р.); у міжнародній антології вибраних творів „Aus 10 Jahren „ZeitGlas” (2005 р.); у хрестоматії Хмельницької організації Національної Спілки письменників України "Літературна Хмельниччина ХХ століття" (2005 р.); у поетичній антології до дня міста Хмельницького «Плоскирів-Проскурів-Хмельницький» (2006-2007 рр.); у бібліографічному виданні «Хмельницький в іменах. Прозаїки, поети, журналісти» (2007 р.); в альманасі «Щастя дарувати радість», присвяченому діяльності БО БДТ «Щедрику-Ведрику» (2007 р.); у збірнику сучасних текстів про весну «Primavera» (2008 р.); в дослідницькому виданні «Типи особистості і література» (2008 р.); у дитячій книзі «Різдвяна зірка» (2008 р.); у книзі про Голодомор на Старокостянтинівщині «Голгофа голодної смерті» (2008); у збірці сучасних текстів про зиму «BRUMA» (2009) та iнш.
Співавтор та літературний редактор компакт-диску «Нареченим 33-го…», куди увійшло вісім історико-дослідницьких аудіопередач виробництва ДП «Старокостянтинівська районна ТРК» про Голодомор 1932-1933 років на Старокостянтинівщині (2008 р).
Авторка поетичних збірок: “На крилах мрій” (1999 р.), “Світанкові сни” (2000 р.), “Казки яблуневого снігопаду” (2001 р.), “Неспівані пісні про щастя” (2002 р.), “Сповідь дощу” (2003 р.), „Навпіл iз долею” (2004 р.), "Стукав сніг…" (2005 р.). Авторка книг дитячих віршів: „Сонячне зайченя” (2004 р.), „Абетка для малят” (2005 р.), «Віршики для малят» (2006 р.),«Абетка дошколярика-пішоходика» (2006 р.) та «Українські свята» (2007 р.).
Авторка книги прози «Блискавки третього покосу» (2009 р.)
Дитячі книги неодноразово перевидавалися кількатисячними тиражами і розповсюджуються в книгарнях різних регіонів України.
У 2009 році заплановано вихід поетичної збірки нових творів «Соло блакитного ангела» і повісті в стилі фентезі «Любавонька та чарівний амулет волхвів».
Член Національної Спілки журналістів України (з 2002 р.).
Член Хмельницької літературної спілки “Поділля” (з 2003 р.).
Член Міжнародної Співдружності письменницьких Спілок (з 2004 р.).
Член Національної Спілки письменників України (з 2006 р.).
Член Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Союз обдарованої молоді» (з 2008 р.).
Петро Пантелеймонович Вербицький
( 12/25. 01. 1914 – 14.12.1960, Харків)
Український філолог, літературознавець, член спілки письменників України - Петро Пантелеймонович Вербицький народився в м. Старокостянтинові 12 січня 1914 року. Тут, в простій, селянській родині пройшли його дитячі роки. Тут він закінчив семирічну трудову школу № 1 (тепер МНВК), після чого навчався спочатку в сільськогосподарському технікумі, а потім на філологічному факультеті Харківського університету ім. Горького. Одразу по закінчені навчання в 1936р., при кафедрі зарубіжної літератури він розпочав свою трудову діяльність, як педагог і як молодий вчений. З початком Великої Вітчизняної війни Петро Пантелеймонович пройшов фронтовими шляхами аж до 1945 року, був нагороджений рядом державних нагород.
Після війни, повернувшись до Харкова, він довгі роки працював деканом філологічного факультету університету, викладав на кафедрі зарубіжної літератури, а ще вів дослідницьку роботу. Його праці були пов'язані з творчістю зарубіжних митців-літераторів, вивченням проблем сучасної української літератури та перспектив її творчих зв'язків із зарубіжною. До основних праць Вербицького належать: «Прапороносці миру», «Нарис про творчість Анрі Барбюса, Луї Арагона, Анре Стіля ін. ». Ці та інші роботи ще при житті науковця одержали широке визнання громадськості України.
Перше монографічне видання вченого вийшло в 1950 році. Один з відомих на той час літературознавців, Вадим Пащенко, в журналі «Радянська Україна» за 1956 р., відмітив: «Вихід праці про творчість письменників капіталістичних країн — явище настільки рідкісне - у нас в Україні, що воно не може не привернути уваги літературознавців... За всі післявоєнні роки (За один-два незначних винятки) не вийшло жодної монографії, жодного великого дослідження, тому сам факт появи книги Вербицького позитивне явище».
Заслуга Петра Пантелеймоновича Вербицького полягає в тому, що він став одним з перших українських радянських науковців в галузі дослідження літератури і творчості письменників країн світу. Один з розділів присвячений творчості відомого французького письменника Анрі Барбюса - «знаменосця миру», творчість якого Вербицький ставив в контекстне порівняння всієї прогресивної французької літератури. Цінною була сама праця вченого і її зміст - глибоке дослідження творчості зарубіжного митця та вивчення прогресивного сучасного методу реалізму в цій країні. Відомо, що на той час в Радянській державі така діяльність, яку вів Вербицький, була неофіційно забороненою.
Петро Пантелеймонович прожив всього 46 років, але залишив багатий вантаж наукових монографій, нарисів, статей. Його праці і тепер служать вагомим підґрунтям, джерелом інформації для сучасних українських науковців, літераторів, тим, хто прагне правдиво відтворити розвиток літератури країн Європи і на основі цих досліджень розвивати, збагачувати власну українську літературу, а значить власну національну культуру.
Члени національної спілки журналістів України
Загоруйко Віктор Юхимович. Моє коріння проросло у древньому Старокостянтинові, де оселилися мої предки, котрі, як і більшість його мешканців, порпалися біля землі. То вже пізніше, у 30-х роках минулого сторіччя, дід трудився на місцевому цукровому заводі, у післявоєнні роки - батько, у середині 60-х. Тож мої перші публікації у районній та обласних газетах торкнулися, зрозуміло, життя людей заводського селища.
Водночас спробував себе у спорті, став навіть чемпіоном області з важкої атлетики. А вечорами писав. Кращі оповідання друкувалися в періодиці
Після закінчення в 1980 році факультету журналістики Київського держуніверситету працював заввідділом районної газети на Київщині, кореспондентом газети "Радянське Поділля", редактором багатотиражної газети, в інших виданнях. З 1993 року - на державній службі: керівник прес-служби податкової адміністрації в області, головний спеціаліст-редактор газети "Зайнятість" обласного центру зайнятості. За крашу газетну публікацію про проблеми зайнятості населення в державі нагороджений II премією та Почесною грамотою Державного центру зайнятості
Член Національної спілки журналістів України з 1982 року.
Домбрович Григорій Григорович народився 27 червня 1947 року в с. Сахнівці Старокостянтинівського району. В 1974 році закінчив Московський державний університет ім. Ломоносова по спеціальності літературний працівник газет. З 1968 року по даний час проживає в Москві.
Працював в редакціях газет «Вечерняя Москва», «Московская правда», «Туркменистан», «Московский новости», «Правда України» та ін., в редакціях іномовлення при комітеті телебачення і радіомовлення при раді Міністрів СРСР.
З 1980 року член спілки журналістів СРСР.
Члени Спілки художників України
Вербич Олександр Володимирович художник, народився в м. Старокостянтинові в 1965 р. Навчався в художній школі міста, закінчив художнє Одеське училище ім. Грекова. З 2002 року - член Спілки художників України. Викладає живопис та композицію в ДХШ № 2 м. Одеси. Постійний учасник виставок живопису і графіки з 1983 року. Його персональні виставки проходили в нашому місті, Хмельницькому, Одесі, Києві. Германії. Багато робіт Олександра Вербича знаходяться в персональних зібраннях України, Германії, Італії. США та інших країнах. Не забуває він і про рідний край. Нові його роботи 2008 року в даний час виставляються в приміщенні Старокостянтинівського історико-краєзнавчого музею.
Шнайдер Борис Лукич народився в с. Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області.
Закінчив Львівське училище прикладного та декоративного мистецтва, Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва.
Працює в Херсоні, бере участь в місцевих, міжрегіональних та міжнародних виставках.
Шнайдер Борис Лукич член Спілки художників України з 1972 року.
Жулінський Микола Васильович народився 7 квітня 1953 року в с.Чорна Старокостянинівського району. Закінчив Одеське державне художнє училище ім.. Грекова в 1978р. і Харківський художньо-промисловий інститут в 1985 році.
Член Спілки Художників України з 1989 року.
Працює в галузі монументально-декоративного живопису.
Учасник обласних, республіканських, зарубіжних і міжнародних виставок.
Роботи знаходяться:
- Дирекція художніх виставок Спілки Художників Росії (Москва).
- Конотопський краєзнавчий музей.
- В приватних галереях і зібраннях України, Росії, Франції, Німеччини, США, Італії.
Основні виставки:
1986р.- м.Київ Молодіжна республіканська виставка.
1987р.- м.Київ Республіканська виставка, присвячена 60-річчю Жовтневої революції.
1989р.- м.Москва Міжнародна Радянсько-американська виставка «Шлях до зірок».
1991р.- м.Львів Міжнародна виставка Українського образотворчого мистецтва «Відродження».
1991р.- м.Київ Міжнародна виставка «100 Українських митців», до 100-річчя українських поселень в Канаді «Єдність».
1991р.- м.Целле (Німеччина) Зарубіжна виставка Сумських художників «Молоде мистецтво України».
1994р.- м.Київ, звітна республіканська виставка «Художники Сумщини».
Персональні виставки:
1992р.- м.Київ
1993р.- м.Київ, центральна наукова бібліотека ім.. Вернадського АН України
1995р.- м. Суми, художній музей.
Ілюстрував книгу Юрія Царика «Поверніться, літа мої…».
В даний час працює деканом факультету Сумського інституту, викладач дизайну.
Мазур Петро Андрійович. Народився 09.07.1923 р., с. Вишнополь Старокостянтинівського району Хмельницької області. Закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (1956). Скульптор. Член Національної спілки художників України (1967). Заслужений художник України (1992).
Василь Іванович Братанюк народився 6 січня 1964 року в м. Старокостянтинові.. У 1980-84 р.р. навчався в Одеському художньому училищі ім. М.Б. Грекова на живописному відділенні. 1986-88 р.р. займався в майстернях К.М. Ломикіна в Одесі, М.А. Ряснянського в Миколаєві, Т.Н. Яблонської в Києві. Працює в жанрі пейзажу, етюду, портрету та історичної картини. У 1988-89 р.р. переїхав до Санкт-Петербургу, відвідував заняття в Б.С. Угарова і В.Ч. Рейхета. 1990 р. – вступив на живописний факультет Інституту живопису, скульптури і архітектури ім. І. Рєпіна Російської Академії художеств. Розпочав заняття в майстернях станкового живопису під керівництвом Ю.М. Непринцева і О.А. Єремєєва. З 1997 р. член Петербургського віділенння Спілки художників Росії. Живе і працює в Петербурзі, експонент численних виставок, учасник міжнародних аукціонів.
Кирилюк Володимир Якович. Член Національної спілки художників України з 1986 року.
Народився 07.06. 1946 р. у м. Старокостянтинів Хмельницької області.
Навчався у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва.
Працював на Хмельницькому художньо-виробничому комбінаті. Трудиться в галузі живопису, декоративно-прикладного мистецтва (кераміка).
Основні твори: "Прилетіла зозуленька та й стала кувати" (1993), "Мисливець" (1993), "Господиня" (1994), "Ласкаво просимо" (1999), "Ой їхала Хима до Максима" (1999).
Художник - співець рідної подільської природи, закоханий у край та її людей. Його пензлю належить чимало пейзажів та портретів. Цікаві його керамічні вироби. У всіх виробах відчувається рука талановитого майстра.
Бере участь в обласних, республіканських, міжнародних виставках.
Його твори знаходяться у приватних колекціях в Німеччині, Польщі, Австралії, Ізраїлі.
Артисти, композитори (народні, заслужені)
Гнатюк Анатолій Васильович – актор національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Заслужений артист України.
Народився 12 червня 1964 року в с. Немирівка Старокостянтинівського району Хмельницької області.
Нагороджений дипломом ІІ ступеня і званням лауреата Республіканського конкурсу читців ім. Т.Г.Шевченка: дипломом і званням лауреата Республіканського конкурсу артистів естради; лауреат Всеукраїнського радіофестивалю «Пісня року» (1998 р.), лауреат музичного телевізійного фестивалю «Шлягер року» (1999 р.); театральною нагородою «Пектораль»; дипломом за психологічність, пластичність і колоритність образу Голохвастова у виставі М.Старицького «За двома зайцями»; подякую голови Київської міської державної адміністрації О.О.Омельченка за вагомий особистий внесок у професійній діяльності.
Мико́ла Васи́льович Гнатю́к народився 14 листопада 1952 в с. Немирівка Старокостянтинівського району, український естрадний співак, народний артист України.
Закінчив Рівненський педагогічний інститут (музично-педагогічний факультет), співав в ансамблі «Ми — Одесити», потім навчався в студії Ленінградського мюзик-холу і паралельно гастролював з найстарішим в СРСР ВІА «Дружба». Успіх випадкового запису з оркестром Ростислава Бабича та надзвичайна телегенічність досить швидко зробила його бажаним гостем у студіях — з екрана залунали «Девченка из квартиры 45», «Крылья удачи», «У веселого клена», «Если город танцует» — життєрадісні пісні вдавалися йому найкраще. У 1978 році він став переможцем другого конкурсу артистів естради України в Запоріжжі. В 1979 році Гнатюк займає третє місце на VI Всесоюзному конкурсі артистів естради, це відкриває йому дорогу за кордон. Пісня Д. Тухманова «Я с тобой танцую» приносить йому Гран-прі конкурсу естрадної пісні в Дрездені, а «Танец на барабане» Р.Паулса — перше місце фестивалю Інтербачення в Сопоті 1980 року. Через рік у Гнатюка ще один супер-гіт — «Птица счастья» — по популярності в СРСР його тоді випереджали хіба що Алла Пугачова та білоруські «Вєраси». І це при тому у Гнатюка був абсолютно неоригінальний репертуар — всі шлягери до нього вже хтось виконував. В 1980 році він недовго співав з ВІА «Мальви», потім з власним ансамблем «Бенефіс», після чого з сильною джаз-роковою командою «Кросворд», з якою записав перша сольна платівка з перекладами французьких шансонів. І знову зміна колективів — Державний естрадний оркестр під керуванням А. Ануфрієнка, ВІА «Мрія», знову свій ансамбль «Свято»…
В 1985 році виходить друга платівка Гнатюка з піснями Євгена Ширяєва і записаний з ташкентським ВІА «Лабіринт». До того часу ажіотаж навколо творчості Гнатюка згасає і він рідко попадаючи на телеекрани, поступово втрачає популярність — не допомагають і власні композиторські спроби. Та в 1987 році несподівано він знаходить свою пісню — Олександр Морозов пише для нього «Малиновый звон», через рік «Белые ставни» — надходить друга хвиля його популярності, він удостоюється звання Народного артиста України. Користуючись цим, Гнатюк з інтервалом в рік, записує два диски-гіганти — «Малиновый звон» та «Не покинь меня» і несподівано на кілька років залишає українську естраду (за сімейними обставинами він проживає в ФРН). Його повернення в 1993 році шанувальники зустріли з ентузіазмом, а пісня «Час рікою пливе», що називається, пішла в народ. Однойменний альбом (на касетці та CD) був випущений літом 1996 року лейблом «НАК», знаменуючи чергове повернення Гнатюка на вітчизняну поп-сцену.
Черкашин Роман Олексійович (1907, м. Старокостянтинів — 1993, Харків), заслужений артист України, доктор мистецтвознавства, професор навчався в Музично-драматичному Інституті ім. М. Лисенка в Києві (з 1925), з 1928 працював у «Березолі». По усуненні Л. Курбаса — режисер у Харківському Театрі ім. Т. Шевченка. Ставив з М. Крушельницьким «Дай серцю волю...» М. Кропивницького (1935), «Євгенія Ґранде» за О. де Бальзаком (1940), «Приїздіть у Дзвонкове» (1946), «Макар Діброва» О. Корнійчука (1948) та ін. Викладав у Харківському Інституті Мистецтв.
Роман Олексійович один із кращих авторів-читців, чим набув широкого визнання. Роман Олексійович Черкашин працював актором у рідному театрі близько 25 років. У 1947 р. йому було присвоєно звання заслуженого артиста УРСР.
МАРІЯ МОРСЬКА /1895-28.11.1932/ Справжні Пєткович-Фессінг. Українська актриса. Народилася в Острополі, Дружина О.Загарова.
В 1919-1921 рр. - у Першому театрі Української Радянської республіки ім. Шевченка в Києві; з 1921 р. - в Руському народному театрі у Львові; 1923-1925 рр. - в українських театрах Ужгорода та Подавбрада /тепер Чехія/. Ролі: Анна Андріївна / Ревізор Гоголя/, Доріна / Торгюф Мольєра/.
Немає коментарів:
Дописати коментар