пʼятниця, 22 листопада 2013 р.

Свіча поминальна, свіча надії



Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, це блукати десь серед могил. Озиратися у минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.
У 1933  р. був великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.  Ми живемо в інший час і не причетні до тих страш­них часів. Тому так важко достукатися до сердець нині сущих.
На вшанування 80-ї річниці світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років 21 листопада  в ЦРБ працівниками бібліотеки спільно з учнями ЗОШ №3 проведено годину історичної пам’яті «Над білим янголом скорботи». Тихою молитвою увійшли в серця присутніх вірші про голодомор прочитані учнями Русланою Хован та Денисом Васюрою. Дякуючи заступнику директора кіно-культурного центру Петру Івановичу  переглянули  літописний відеоматеріал «Великий злам», який  збудив пам’ять про мільйони безвинно замучених предків.   Поминальним, актом покаяння і перестороги  став кліп Оксани Білозір «Свіча» не залишивши байдужим нікого з присутніх.
Тисячі людей запалюють свічки пам'яті за померлих з голоду. Це знак  нашої пам'яті та данина тим, хто на вічно пішов від нас. Не була виключенням і наша година пам’яті. В знак української скорботи, як символ національної пам’яті безвинно страчених жертв Голодомору в 1932-33 роках присутні на заході засвітили поминальні свічки.
Дякуємо  усім, хто не був байдужим і віддав шану померлим у роки  Голодомору. Ми, єдині спадкоємці всього, що було. Тож не забуваймо  великомучеників нашої історії. Пом`янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного шляху. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.





Немає коментарів:

Дописати коментар